17-18 ст. Риботицька школа

Одним  з  найбільш  відомих  центрів  народного  іконопису  у  XVII—XVIII  ст. були  Риботичі  (тепер  територія  Польщі — містечко,  розташоване  неподалік Перемишля. У  1524  р.  вони  от римують  привілей  на  проведення  ярмарків,  що  сприяло  подальшому  зміцненню  культурних  і  економічних зв’язків  міста  з  іншими  регіонами  Сходу  та  Заходу..

Найдавніша  згадка  про  діяльність риботицьких  малярів  зустрічається  па полях Євангелія  1589 р.,  де читаємо, що книга  писана  рукою  «Прокопія  поповича  з  Дубровки…  Малярчика  з  Риботичів»

.…Протягом  двох  віків,  починаючи  з XVII  ст,  осередок  народного  малярства у  Риботичах  не  мав  рівних  щодо  по пулярності  серед  жителів  численних сільських  громад  і  малих  містечок.  Діяльність  кількох  поколінь  риботицьких малярів  виходила  далеко  за  межі  місцевого  локального  явища.  Підписані  та анонімні  ікони,  а  також  іконостасні ансамблі,  що  вийшли  з-під  пензля  риботицьких  малярів,  оздоблювали  храми в  околицях Перемишля,  Сяноку,  Турки, Самбору,  Добромиля  та  інших  сіл  та міст  Західного  Прикарпаття  та  Закарпаття.
Твори риботицьких малярів знаходили замовників  і  у  Східній  Словакії,  де забезпечували  потреби  багатьох  сільських громад аж до середини  XVIII  ст. На  цьому  терені,  як  відзначає  чеський вчений  Й.  Мисливець,  ікона  не  була самостійним  феноменом,  а  лише  части пою  цілого,  яке  з  певним  правом  називаємо  західноукраїнським  мистецтвом, що  йшло  сюди  з  Галичини  на  південь через Карпати  разом  з колонізацією  цих земель  окремими  етнічними  групами українського  народу.  Аналогічної думки  дотримуються  і  інші  дослідники східнословацької  ікони…
Багато мистецьких  пам’яток  риботицької  іконописної  школи  до  наших  днів  не  збереглося.  Починаючи  з XVIII  ст. іконостаси замінювали  новими або  перемальовували …  Не  поодинокими були  випадки,  коли  ікони  та  іконостаси вилучали  з  церков,  особливо  після  рішення  Синоду  1720  р.  у  Замості,  яке посилило  активність  католицизму  і призвело  до  того,  що  гоніння  на  православ’я  досягло  чергового  апогею. Синод  визначив,  що  іконостас  у  церкві не  є необхідністю,  адже  викорінювалося усе,  що було спільне  зі східним  обрядом.
Середовище  риботицьких  малярів  не було  соціально  однорідним,  і  рівень художньої  майстерності  виконуваних робіт  був  різним.  Деякі  з  майстрів  виділялися  вправнішою  рукою —  з-під їхнього  пензля  виходило  «пристойне малювання»,  роботи  інших були на межі ремісництва,  можливо,  саме  вони  обслуговували  потреби  тих  парафій,  де  панувало  крайнє  зубожіння,  спричинене феодально-поміщицьким  гнітом,  національним та релігійним  переслідуванням, нападами  іноземних  загарбників…  Будь-що  виправити  таке  становище  і  намагалися сільські  громади,  на  останні  гроші купуючи  ікони  у  народних  малярів,  що, звичайно,  були  дещо  дешевші. … Малярі  з  Риботичів  па  свій  лад  спрощували,  переосмислювали  та  інтерпретували  іконографічну  систему  канонічних  сюжетів.  У  своїй  творчості  вони орієнтувалися  на  професійне  мистецтво. Чи  не  основним  «підручником»  для  них була  широкодоступна  на  той  час  книжкова  гравюра,  розквіт  якої  припадає  на XVII  ст.   Книжкова  гравюра  служила  для  малярів  ікон  скоріше  схемою,  а  не  зразком для  наслідування.  Обраний  взірець піддавався  довільній  інтерпретації  в  залежності  від  обдаровання  і  технічних навиків  майстра.

Откович В. П. Народна течія в українському живопису 17-18 ст. — К.: Наукова думка, 1990

Pin It on Pinterest

Share This