(інколи зустрічається назва “Благоуханний цвіт”)
Відзначається 16 квітня
На таких іконах зображено Богородицю з Дитям (Дороговказниця або Милування). Найчастіше іконографічний тип переплітається з іншими, тому єдиною характерною рисою є квітка або розквітлий жезл в руці Марії (часто квітку бачимо в Ісуса).
Інколи Христос тримає державу.
Також зустрічаються “Нев’янучий Цвіт” з іконографією Богородиці Агіосоретиси, (Марія в Молінні як частина триморфону), Непорочне зачаття та Непорочне серце ДІви Марії, проте будемо розглядати саме найпоширеніший варіант.
Назва “Нев’янучий Цвіт” походить від творів Івана Дамаскіна (8ст.) та канону Йосифа Піснеспіва (кін. 9 ст).
За одною з версій, іконографічний тип з’явився на горі Афон в 16 ст. Вірогідно, йдеться про той різновид “Нев’янучого Цвіту”, де Богородиця тримає не маленьку квітку, а жезл, що проростає квітами, або довгу стеблину лілії, що нагадує жезла. 
Це алегорія на старозавітній образ Богородиці:
– розквітлий жезл Аарона (кн. Числа 17:23)
– “жезла із кореня Єсеєвого”(кн. Іс. 11:1)
– “лілея між тернами” (Пісн. 2:1,1.)
Такий тип більш притаманний Східному – російському іконопису, характерна риса якого – зображання Ісуса в ризах московського царя.
Проте, враховуючи доволі пізню появу на Сході, витоки іконографічного типу слід шукати на Заході, де образ Марії з трояндою або в розарії був відомий значно раніше.
В українському іконописі поширений початковий західний варіант із маленькою квіткою. Зазвичай – це польовий цвіт або троянда, притаманні нашому клімату. Слід зазначити, що існує ряд народних апокрифів, пов’язаних із Марією та квітами, багато з яких зібрав І. Я. Франко. Вони, безумовно, підтверджують популярність сюжету та впливали на його іконографію.
Варіант із розквітлим жезлом прийшов до нас лише у 18ст з Московщини.
Михайло Скоп