У Книзі Буття є два варіанти створення світу і людини.Перша розповідь (Бут. 1:26—29) описує те, що впродовж п’яти днів Бог творив день і ніч, землю і море, зелень і небесні світила, риб і звірів. і На шостий день Бог створив людину (Бут. 1:26):”…за образом Нашим, за подобою Нашою, і хай панують над морською рибою, і над птаством небесним, і над худобою, і над усею землею, і над усім плазуючим, що плазує по землі.” На Свій образ Він сотворив чоловіка і жінку, щоб вони розмножувались і панували над кожним звіром. І дав їм насіння і плоди дерев і кожне земне створіння на їжу. А на наступний день Бог відпочив від праці Своєї і поблагословив день сьомий.
Друга оповідь значно детальніша (2:4—25) Згідно до неї, Бог Яхве створив небо і землю і не було на ній жодної рослини, бо не було дощу. І не було людини, яка б її орала. А з землі піднімалась пара, яка напувала її.
Тоді Бог створив людину із пороху земного і вдихнув дихання життя в її ніздрі. Людина ожила. Тоді Бог зростив дерева із їстівними плодами. А ще виростив Він Дерево Життя посеред раю і дерево Пізнання добра і зла. З Едему вийшла річка, що розділилась на четверо – Пішон, Гіхон, Тигр і Єфрат. Тоді взяв Бог людину і помістив її в Раю, щоб вона його доглядала. І сказав Бог Адамові, щоб їв з усіх дерев, окрім Дерева Пізнання, бо Адам від нього помре. Згодом Бог сказав, що не добре чоловіку бути самотнім і зробив йому із землі поміч подібну до Адама – звірів і птахів. Тоді привів до чоловіка, щоби побачити, як той їх назве. І дав імена Адам усій худобі і птахам.. Але Адам не знайшов помочі у тих звірів і не відшукав між ними подібної до себе. Тоді Господь наслав міцний сон на Адама і взяв одне з його ребер. І з нього Бог зробив жінку і привів її до Адама. Чоловік назвав її кісткою своїх костей. І покине чоловік батька і матір і пристане до жінки і стануть одним тілом. І ходили обоє нагими і не соромились. Аж ось найхитріший між звірів, змій, сказав жінці, що плід Дерева Пізнання не смертельний, а зробить їх наче богами, бо пізнають добро і зло. жінка з’їла того плоду і подала Адамові. Тоді вони пізнали, що голі і зшили з фігових листків пов’язки. Тоді почули, що Господь ходить по раю, і сховалися. Господь покликав Адама, та той сказав, що соромиться виходити до Нього, бо нагий. Бог спитав, чи не їв Адам забороненого плоду, і той признався, що його намовила жінка. Єва ж сказала, що її спокусив змій. За це Бог прокляв змія, щоб той всі свої дні плазував і ковтав земний порох. І зробив ворогами нащадків змія і нащадків жінки. А жінці примножив Він болі вагітності. Вона жадатиме мужа, а він буде панувати над нею.А Адамові Бог сказав, що той у скорботі і тяжкій праці буде їсти плоди землі. Тоді Адам назвав жінку Євою, тобто матір’ю всього живого. Господь створив їм одяг зі шкур і прогнав з раю. А на едемських воротах поставив херувима з вогняним мечем, щоби охороняв Дерево Життя.
Дослідники стверджують, що другий варіант розповіді більш давній, натомість перший відноситься до періоду Вавілонської неволі. Відповідно, у них є ряд розбіжностей. Таку першому спочатку створено звірів, а тоді чоловіка і жінку, щоби правили всіма живими створіннями. А в другому – навпаки. Бог створив Адама, щоб той доглядав едемський сад, а після цього – “подібних до нього” – тварин.. А тому, що Адам не знайшов схожого на себе поміж звірями, Бог створив Єву.
ІконографіяЗображення Адама і Єви в українському іконописі найчастіше зустрічаються у житійних іконах Архистратига Михаїла – сцена “Вигнання з Раю”. На ній Михаїл вогненним мечем проганяє Адама і Єву від воріт Едему. Крім того, на іконах “Зішестя в Ад” Адам і Єва зображені на першому плані. Христос – Новий Адам, простягає руку Старому Адаму, визволяючи його. Також, як батьки всіх людей, вони знаходяться перед Престолом Уготованним на Страшному Суді. На них Адам зображений сивим.Сцени, пов’язані із створенням людей і вигнанням з раю іноді зустрічаються на додаткових рядах іконостасів, стінописах та художньому оформленні служебних стародруків. Крім того, череп Адама – неодмінний атрибут ікон “Розп’яття”, бо ж за легендою, його могила знаходилась на горі Голгофі.
Михайло Скоп